Європейський суд з прав людини одноголосно визнав неприйнятною заяву у справі Mikytas v. Ukraine, заява № 45849/20, яка стосувалася звернення частини застави в дохід держави та арешту коштів у межах кримінального провадження

Про що справа:

У жовтні 2019 року Апеляційна палата ВАКС збільшила розмір застави, визначеної підозрюваному – колишньому народному депутату, до 80 млн грн та поклала на нього низку процесуальних обов’язків, зокрема не спілкуватися з визначеним колом осіб.

Застава була внесена дружиною підозрюваного – заявницею у справі.

Після встановлення факту порушення підозрюваним покладеного на нього обов’язку ВАКС постановив звернути заставу в дохід держави.

За результатами апеляційного перегляду Апеляційна палата ВАКС зменшила до 30 млн грн суму застави, зверненої в дохід держави, врахувавши, що підозрюваний порушив один із покладених на нього обов’язків, однак дотримувався інших.

Згодом у межах цього кримінального провадження було накладено арешт на 50 млн грн на банківському рахунку заявниці задля забезпечення можливої конфіскації у разі засудження її чоловіка.

За результатами апеляційного перегляду Апеляційна палата ВАКС зменшила суму арештованих коштів до 25 млн грн, визначивши її як частку у спільному майні подружжя.

Що встановив ЄСПЛ:

Заявниця стверджувала, що звернення застави в дохід держави фактично стало покаранням для неї та порушило її майнові права. Вона також оскаржувала арешт коштів на своєму банківському рахунку, оскільки вважала їх особистою приватною власністю.

Розглянувши скаргу за статтею 7 Конвенції, ЄСПЛ дійшов висновку, що звернення застави в дохід держави не було покаранням заявниці у розумінні цієї статті.

Суд зазначив, що цей захід застосували для забезпечення належної процесуальної поведінки її чоловіка та належного перебігу кримінального провадження і він не мав на меті покарати заявницю.

Тому скаргу за статтею 7 Конвенції ЄСПЛ визнав неприйнятною, оскільки звернення застави не є покаранням, а тому не підпадає під дію статті 7 Конвенції.

Звернення застави в дохід держави

ЄСПЛ також розглянув скаргу заявниці за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права власності.

Суд визнав, що звернення застави в дохід держави та арешт коштів були заходами контролю за користуванням майном заявниці. Водночас ЄСПЛ не встановив, що національні суди застосували закон помилково чи свавільно.

Суд також не побачив підстав вважати відповідні норми законодавства незрозумілими та непередбачуваними.

ЄСПЛ зазначив, що звернення застави в дохід держави мало законну мету – забезпечити належний перебіг кримінального провадження.

Оцінюючи пропорційність цього заходу, Суд врахував, що заявниця була ознайомлена із судовими рішеннями, у яких були визначені обов’язки її чоловіка та можливі наслідки їх порушення.

ЄСПЛ також звернув увагу на те, що заявниця мала можливість викласти свої доводи під час судового розгляду.

Крім того, Апеляційна палата ВАКС зменшила суму застави, зверненої в дохід держави, з 80 млн грн до 30 млн грн, врахувавши обставини справи та необхідність забезпечити пропорційність заходу.

У цій частині ЄСПЛ визнав скаргу явно необґрунтованою.

Щодо арешту коштів

Окремо ЄСПЛ розглянув скаргу щодо арешту коштів на банківському рахунку заявниці.

Дослідивши договір про поділ майна між заявницею та її чоловіком, Апеляційна палата ВАКС дійшла висновку, що цей договір був направлений на убезпечення майна від арешту та можливої конфіскації.

Водночас Апеляційна палата ВАКС зменшила суму арештованих коштів із 50 млн грн до 25 млн грн, оскільки визначила саме цю суму як частку чоловіка у спільному майні подружжя.

ЄСПЛ врахував, що арешт мав тимчасовий характер, а національні суди розглянули аргументи заявниці та оцінили законність і пропорційність цього заходу.

Суд не встановив ознак свавільності чи необґрунтованості у висновках національних судів. Також ЄСПЛ не знайшов підстав вважати арешт коштів незаконним, таким, що не відповідав загальному інтересу, або непропорційним.

Цю частину скарги Суд також визнав необґрунтованою, а заяву – неприйнятною.

Отже, у цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що звернення застави в дохід держави через порушення підозрюваним процесуальних обов’язків не є кримінальним покаранням заставодавця у розумінні статті 7 Конвенції.

Щодо захисту права власності Суд не встановив ознак свавільності або непропорційності у застосуванні оскаржуваних майнових заходів.

ЄСПЛ врахував, що заявниця могла представити свої доводи в суді, а Апеляційна палата ВАКС під час перегляду рішень зменшила як суму застави, зверненої в дохід держави, так і суму арештованих коштів.