В новій статті для видання “Юридична практика” суддя Апеляційної палати ВАКС Дмитро Михайленко та помічник судді Юрій Боднарук проаналізували практику щодо способу захисту інтересів держави у справах про цивільну конфіскацію необґрунтованих активів

Джерело: Юридична практика

Автори:

Дмитро Михайленко, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доцент, д.ю.н.

Юрій Боднарук, помічник судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доцент, к.ю.н.

Відповідно до ст. 292 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України передбачено такі наслідки визнання активів необґрунтованими: (1) активи, визнані судом необґрунтованими, стягуються в дохід держави (тобто в натурі); (2) якщо визнано необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується така частина в натурі, у разі неможливості виділення такої частини — її вартість; (3) у разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов’язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Характерним для цієї категорії справ є те, що в разі фальсифікації рівня доходів недоброчесними службовцями можуть використовуватися інструменти, ідентичні звичайним цивільно-правовим конструкціям, що є підставою для визнання договорів недійсними, — фіктивні та удавані правочини, зловмисні домовленості представника однієї зі сторін з іншою стороною тощо.

Утім, на відміну від інших категорій спорів, самостійним і автономним способом захисту інтересів держави в цьому випадку є саме визнання активу (чи його частини) необґрунтованим з подальшим стягненням його (чи його частини, його вартості чи вартості його частини) в дохід держави.

Практика йде тим шляхом, що прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (позивачі) у своїх позовних заявах не просять, а суди в своїх рішеннях не встановлюють недійсність відповідних правочинів, не застосовують правові наслідки недійсних правочинів, не використовують інші «класичні» способи захисту цивільних прав, як-то зміна чи припинення правовідношення (наприклад, права власності на спірний актив) тощо. Суд лише оцінює надані сторонами докази у сукупності (висунуті версії на предмет їх переконливості) та робить висновок про підтвердження чи непідтвердження тих чи інших доходів (в тій чи іншій сумі) у складі законних доходів відповідача з подальшим зіставленням цієї цифри з вартістю (ціною) спірного активу. Тобто основний спір по суті справи (якщо не рахувати невизначеності щодо застосування закону в певних ситуаціях) точиться навколо складу та розміру законних доходів (відповідачів чи третіх осіб) та з приводу того, чи мало місце оформлення майна на підставних осіб (приховане володіння).

Правильність такого підходу підтвердив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 04.10.2023 у справі № 991/2396/22), зазначивши, що законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

Водночас на практиці трапляються й більш складні ситуації з застосуванням належного способу захисту з огляду на диспозитивність позивача в його обранні, можливу зміну вартості активів у часі та інші життєві обставини. Якщо в багатьох категоріях справ суди і сторони іноді стикаються з проблемою неефективності обраного позивачем способу захисту (що може мати наслідком відмову у задоволенні позову), у справах про визнання активів необґрунтованими проблемою може стати надмірність втручання у права відповідача.

Воно має бути пропорційним до порушеного інтересу держави та справедливо його відновлювати, тобто спосіб захисту має бути зіставним (має відповідати) легітимній меті його застосування, не виходити за межі розумної необхідності її досягнення та не накладати надмірний тягар на відповідача. Водночас не слід виходити з буквального тлумачення норми ст. 290 ЦПК України про те, що в разі визнання необґрунтованим активу саме він (а не його вартість) має бути стягнута в дохід держави. Так, якщо актив після його набуття збільшується у вартості (наприклад, при поліпшенні активу за рахунок обґрунтованих (законних) активів), то в такому разі стягнення активу призведе до погіршення становища відповідача та непропорційного втручання в його права (адже стягненими виявляться і обґрунтовані (законні) активи відповідача). Справедливим у зазначеному випадку буде стягнення його первісної вартості (тобто вартості на момент його набуття). Якщо навпаки, актив після набуття зменшився у вартості (наприклад, через зношення в ході використання), то стягнення його первісної вартості також може призвести до погіршення становища відповідача. У такому випадку справедливим може бути стягнення самого активу (п. 44-47 постанови АП ВАКС від 14.12.2022 у справі № 991/366/22).

У наведеному вище рішенні Верховний Суд також зауважив, що однією зі специфічних ознак правового режиму необґрунтованих активів є суб’єкти, до яких може бути поданий відповідний позов, це публічні особи та пов’язані з ними особи (ч. 4  ст. 290 ЦПК України). Він є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб’єктів така конструкція нехарактерна і невластива. Тому суди мають особливо ретельно перевіряти версію прокурора про опосередковане володіння майном, щоб не допустити необґрунтованого та надмірного втручання в право власності, бо в разі судової помилки можуть постраждати приватні неслужбові особи.

Іншим висновком щодо належного способу захисту в разі подання державою позову до кількох відповідачів, який зробив Верховний Суд, є те, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Резолютивну частину оскаржуваного рішення ВАКС було змінено на стягнення у визначених частинах.

Враховуючи особливість безготівкових грошей як об’єкта цивільно-правових відносин, наявність фактичної та законодавчої можливості (за Законом України «Про виконавче провадження») стягнути суму в іноземній валюті, Суд дійшов висновку про можливість стягнення необґрунтованих активів як у національній валюті України, так і в доларах США (п. 8.4.1.4 рішення ВАКС від 05.09.2022 у справі № 991/1786/22).